Собрали:


2018 год: 5 439 871 грн
За 7 лет: 30 696 210 грн
Помочь

Блог Уфонду. У тебе є 24 години...

Блог Уфонду. У тебе є 24 години...
Мы рождаемся окончательно к моменту смерти, хотя трагическая участь большинства – умереть, не успев родиться. Эрих Фромм

Є в Уфонду рубрика з назвою "Життя.Далі буде...", що присвячена діткам, яким вже була надана необхідна медична допомога. Це надзвичайно цікаві та зворушливі розповіді про те, як змінюється життя сім’ї до і після успішного лікування їхньої дитини, як після пережитих труднощів людина народжується знову, і переродження це зазвичай не тільки тілесне, а й духовне. Отож, що такого в цьому начи переродженні в широкому загальнолюдському сенсі?

То був звичайний, а може й незвичайний, сонячний, а може й похмурий день, а може й не день, а ніч, якогось зимового чи весняного, літнього чи осіннього місяця, якогось довгого чи короткого року людського літочислення. То було моє-твоє-його-її – кожного з нас фізичне народження.
Із перших хвилин життя, тепер вже автономного від теплої материнської біо-колиски, ми розуміємо, точніше наш дивовижний мозок розуміє, що аби жити треба розвиватися і вдосконалюватися. Спочатку це відбувається на клітинному рівні нашого унікального людського організму – наші легені звільняються від рідини, розправляються та розширюються внаслідок дихальних рухів після народження, і ми робимо перший у житті ковток повітря. Це перші хвилини життя людини, які вона не пам’ятає, але які стали основоположними в її фізичному розвитку.

Далі наш організм буде пристосовуватися до ворожого і незнайомого зовнішнього середовища, буде поступово змінюватися, рости, постійно відкривати щось нове у собі й навколо себе. Зазвичай або традиційно, люди впродовж життя будуть пам’ятати дату, коли вони народилися, будуть її кожного року відзначати, планувати особливе святкування і додавати через кожні 12 місяців одиницю до свого фізичного віку. Але чи замислювалися Ви коли-небудь над тим, чи це народження є справді «народженням»?

І я зараз не планую переходити на розгляд питання реінкарнації у філософії буддистів або на розгляд класифікації фізичного розвитку і психічних вікових криз, я говорю про те, чи здатне дитинча homo sapiens якісно перероджуватись протягом життєвого циклу людини.
Якісне переродження, на мою думку, можна окреслити в два етапи: як набуття нових навичок та практика з удосконалення користування ними; та свідоме переосмислення людиною свого буття, ціннісних орієнтацій та подальший її спосіб руху, себто розвитку, вдосконалення. Це відбувається за умови певного чинника-каталізатора, як от освіти й самоосвіти (Томас Едісон), великого натхнення чи сили волі й самодисципліни (Бенджамін Франклін), складних або суперечливих життєвих обставин (Нік Вуйчич). І останній, то, мабуть, найтрагічніший, але водночас і найрезультативніший чинник, що спонукає людину змінювати себе у версію екстра-класу. Так чомусь склалось, що розкриваємо свій людській потенціал після ситуацій «на межі». До речі, прикметно і драматично, що нерідко така ситуація – це межа між життям та смертю. Тоді дійсно, мабуть, людина не тільки якісно перероджується, а ще й кількісно народжується вдруге, втретє…

Стосовно першого етапу переродження з упевненістю можна стверджувати, що кожен із нас його пройшов ще у дитинстві.

Перші декілька років життя, мабуть, найплідніші роки людини, адже вона оволодіває таким концентратом вмінь, навичок, знань, які потім стануть найважливішими в її процесі життєдіяльності та буття. Людина досить швидко проходить період від набуття навички самостійно тримати голівку до повзання, а згодом і ходіння, від звуконаслідування до говоріння, від вивчення абетки й до читання, від спостереження і до формування власного бачення людських відносин.
У відтинок часу від народження та до п’яти років людина-дитина працює над собою так, що їй позаздрили б усі коучі та мотиваційні лектори сьогодення! У цей період вона щиро, відкрито, допитливо, енергійно, безпосередньо крокує своєю стежиною життєвого шляху, міцно тримаючи у руках торбинку особистих та неповторних навичок, хисту, талантів. Вона вірить, що обов’язково реалізує цю торбинку на торгівельній площі професій, буде щасливою від того, що займається справою свого життя, актуалізується й утверджує свій власний творчий потенціал.

Але згодом, на першому ж перехресті цієї стежини (приблизно у розквіт юнацтва) до неї підійдуть батьки разом із суспільно-нормативною думкою, етично-культурним кліше та професією у тренді і скажуть: «Тобі – праворуч. Ми точно знаємо». І вона, попри власне бажання і внутрішній голос, звертає не ліворуч, як того хотіла сама, а праворуч, як того хотіли вони. Тепер цією стежкою їй іти якось незвично, часто трапляються перешкоди, через які вже незручно тримати торбинку в руках, і вона перекидає її через плече, гублячи потроху все те, що було всередині вузлика. Чимчикуючи далі цим шляхом, поступово втрачаючи наснагу, завзяття та ентузіазм, вона починає розуміти, що та торбинка за плечима – зовсім непотрібна, і більше того, зайва річ: як же набір акварельної фарби та пензлів може знадобитися серед конспектів про нейтрони і протони, а також експериментальних дослідів електричної дуги? Так, торбинка зникає, творчий потенціал замикається на ключ і потрапляє на полицю з назвою «нереалізовані долі», що тягнеться обабіч цього шляху. На цій, не нею вибраній стежці, будуть зустрічатися не ті люди, не ті досягнення, не ті життєві обставини, це взагалі буде не її історія.
Здавалося б, зараз людина опинилася у повному розпачі від розчарування (не)своїм життям. Але наш невтомний мозок-рятівник пропонує варіант В – другий етап переродження. Його можна описати у стилі Агати Крісті:

«Вже декілька років Мері хаотично розкопувала подвір’я свого нещасливого життя, намагаючись хоч якось рухатись. Дні проходили монотонно і тягнулися нестерпно довго. Раптом лезо її лопати вдарилося об щось тверде і монолітне.

– Дно! Нарешті… - подумала Мері. Але несподівано знизу постукали»

Наш геніальний мозок завжди дає нам підказки й сигнали, коли ми блукаємо не тими життєвими шляхами. Важливо іноді сповільнювати ходу і озиратися навколо, перевіряючи якою стежкою йдеш. І якщо бачиш, що не Твоя – рішуче звертай. Своя стежина, авжеж, не вбереже тебе від труднощів і не подарує Раю на Землі, але це будуть саме ті труднощі, які по плечу саме тобі, які потрібні саме тобі, аби мати сили і вміння підкорювати саме твої Еверести мрій!
Після другого етапу переродження людський мозок дякує нам за те, що ми користуємося його потенціалом нейронних зв’язків, і винагороджує нас бонусом – критичним мисленням. Тепер людина вже не боїться лавини тисячолітніх знань, сміливо дискутує в питаннях з теми кимось утверджених «єдино правильних» теорій буття, намагається власним шляхом дійти висновків загальновідомих аксіом, шукаючи при цьому ще й альтернативний шлях їх підтвердження. Тепер вона здатна розрізняти не лише біле й чорне, добре й погане, огидне й красиве – людина має цілу скриню понять з етико-естетичних категорій. Тепер вона на основі своїх знань має беззаперечне право погоджуватися або не погоджуватися з думкою батьків, Декарта, друзів, Овідія, колег, Дюрренматта, політиків, Сартра, моральних авторитетів, Камю…
Окрім знань, навичок, вмінь, звички думати, переродження збагачує нас безцінним життєвим досвідом. Шлях набуття цього досвіду в кожного свій, в залежності від чинника-каталізатора.

Набуті знання і досвід розвинуть у людини майстерність бачити в людському суспільстві недосконалості та вади («Разум – благо человека и его проклятие» Эрих Фромм). Таким чином, людина стає не лише складовою суспільства, вона стає спостерігачем дефектів соціуму, які в подальшому буде прагнути змінити. Зміни ці вона розпочне із себе, із свого вдосконалення. А вдосконалення себе – це періодичне повернення (приблизно раз на п’ять років) до проходження етапів переродження. Адже людина, яка постійно хоче розвиватися і вдосконалюватися, періодично буде відчувати голод на нові знання. Відтак, прагнутиме задовольнити цю потребу. Для прикладу: можна згадати відомого на весь світ фізика Річарда Фейнмана. Незважаючи на фах фізика-науковця, він досить непогано реалізувався у царинах діаметрально протилежних галузі теоретичної фізики. Він був і музикантом-барабанщиком, і художником, і мікробіологом, і знавцем сейфових механізмів, експертом із писемності племені Майя, і навіть освітянином. Тому недивно, що популярність свою він здобув не як Нобелівський лауреат, а як самобутня і непересічна особистість.

За законами жанру в цьому місці можна навести поради, за допомогою яких краще всього вдосконалюватися та постійно рости над собою. Але я пропоную уявити ситуацію, в якій людині говорять: «У тебе є 24 години на те, аби якісно змінити своє життя. Умова – ці зміни мають розкривати твій природній потенціал і приносити тобі задоволення від життя. Зробиш перший крок до якісних змін – отримаєш наступні 24 години, ні – тоді в тебе немає і цих годин».

То з чого почали б Ви?

Автор Катерина Стебельська