Зібрали:

2022 рік: 4 013 364 ₴
12 років: 51 894 913 ₴

Щоб люди жили: професія - хірург





В Україні медичних працівників вітають влітку - традиційно 20 червня, а хірургів - 17 вересня. Це офіційні професійні свята. І ми їх дуже любимо, адже це свята людей, для яких професія - це спосіб життя, і які щодня рятують життя дітей та дорослих! А ще ми вважаємо, що про людей, що вибрали професію рятувати інших, потрібно говорити, як можна частіше. І не шукати якихось приводів, щоб згадати про небайдужих професіоналів, які борються за життя пацієнтів до останнього.

Уфонд вже давно публікує бесіди з лікарями про медицину, статті та новини про медустанови, про життя, вигорання, про допомогу та багато іншого, що цікаво нашому читачу. І сьогодні ми вирішили почати нову рубрику, про одне з найбільш трудомістких, складних і відповідальних розділів медицини – хірургію. Дана рубрика не буде наповнена медичною статистикою, а її гості та учасники, це далеко не всі лікарі, з якими ми співпрацюємо. Це рубрика, скоріше буде одним із способів, підтримати і сказати кожному медичному працівнику – спасибі!

Першим гостем в нашій рубриці «Професія - хірург», став дитячий хірург, завідуючий відділенням ендоваскулярного лікування вроджених і набутих вад серця Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова Ігор Олександрович Дітковський.

– Ігор, розкажіть, як ви вирішили стати хірургом? Що вплинуло на ваш вибір?

Історія не унікальна для свого часу. Але унікальна професія ендоваскулярного хірурга.
Як і всі, після закінчення медичного університету, я пройшов процедуру держросподілу. Опинившись в стінах інституту серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова, був спрямований на проходження інтернатури в відділення ендоваскулярних методів лікування вроджених вад серця. Проходив навчання під керівництвом професора Панічкіна Юрія Володимировича, який є родоначальником дитячої ендоваскулярної хірургії в Україні, а саме відділення можна назвати alma mater для представників професії в країні.

– Ви пам’ятаєте вашу першу операцію? Страшно було її робити? Адже це велика відповідальність.

Неймовірно цікаво було просто побачити такі операції. Виконати першу самостійно – незабутньо. Страшно було? Страх посилює самоконтроль. Адже важлива хороша концентрація, розуміння кожного руху. Це щось дійсно особливе. Через маленький прокол в судині, можна домогтися результату який можно порівняти з великою операцією на серці. Навіть сьогодні, через роки, це захоплююче і хвилююче.

– Чи були у вас коли-небудь думки піти з медицини і змінити професію?

Я люблю розвиватися, а медицина вимагає від мене постійного розвитку. Тому нам комфортно разом і йти я не збираюся.

– Що найскладніше у вашій роботі?

Випадки, в яких немає можливості допомогти пацієнтові. Іноді, це трапляється через несвоєчасну діагностику пороку. А іноді, це вина самого пацієнта, який з різних причин відкладав своє лікування, а коли зважився, виявилося, що час втрачено і виноситься вердикт «неоперабельний». Завжди важко переживати такі долі... – Що найприємніше в роботі?

Будь-яка допомога, яка принесла користь пацієнту. Дуже приємно бачити своїх перших пацієнтів, які зараз вже дорослі і живуть повноцінним життям.

– З ким складніше працювати (оперувати) дорослого або дитину?

Хворий дорослий мало чим відрізняється від дитини. Він так само боїться, і так само не завжди розуміє чому так сталося. Але всі вони однаково раді, коли чують про успішно проведену операцію.

– Що ви відчуваєте, коли заходите в операційну і розумієте, що життя цієї дитини залежить від вас?

Відповідальність та подяку за довіру.

– Чи є у вас професійна мрія?

Щоб свинцевий жилет став вагою не більше кілограма (звичайна його вага близько 10 кг.) А якщо серйозно, хотілося б застати час, коли доктор буде працювати в умови повного забезпечення.

– Чи пам’ятаєте ви дітей, яких ви оперували або врятували? Або, навпаки, хочеться абстрагуватися від пацієнтів, щоб зберегти себе?

За більш ніж десять років практики я прооперував багатьох, запам’ятати всіх важко. Але самі пацієнти часто нагадують про себе, вітають з професійними святами, консультуються з приводу інших захворювань, які не пов’язані з вадами серця. Що ймовірно є ознакою довіри. Але звичайно особливо рідкісні або складні операції запам’ятовуються на все життя.

– Що б ви порадили дітям, яким, наприклад, прочитають ваше інтерв’ю і захочуть стати лікарями?

Свідомо підходити до вибору! Цікавитися реальними аспектами майбутньої професії. По можливості, відвідати бажане місце роботи і провести день з представником обраної спеціальності. Це допоможе не розчаруватися в майбутньому. І обов’язково вчити англійську, адже вся сучасна і актуальна інформація у вільному доступі в інтернеті.

– Які існують способи профілактики емоційного вигорання?

Потрібно завжди знаходити час для вражень. Ну й не лінуватися шукати натхнення в простих речах. Достатній відпочинок теж обов’язковий.

– Які якості потрібні, щоб стати хорошим лікарем-хірургом?

Багато завзятості, трохи удачі, добра логіка, уява, а також творчий підхід. Обов’язково вміння працювати в команді.– Лікар - це та професія, яка постійно вимагає навчання і розвитку своїх навичок?

Безумовно! Тут немає такого моменту, коли ти вже все вивчив і більше знати не потрібно. Прогрес рухає планету вперед, і медицина у вістрі атаки.

– Є щось, щоб ви змінили в кардіохірургії в нашій країні?

Підвищення рівня довіри та престижності професії як лікаря, так і хірурга зокрема.

– В цілому, хірургія розвивається в Україні?

На сьогоднішній день рівень розвитку хірургії в Україні не поступається Світовим стандартам. На жаль, як і вся медицина, галузь недостатньо фінансована.

– Як ви оцінюєте ситуацію з квотами, що у нас взагалі відбувається?

Наскільки мені відомо, державні закупівлі покривають до 30% від потреби. Решта витрат лягають на плечі пацієнтів або фондів.

Ігор, в завершенні розмови, можете сказати кілька слів всім дітям, батькам, читачам, які, можливо, хочуть стати хірургами.

Я щиро бажаю успіху всім, хто зібрався присвятити себе цій професії. Вона одночасно захоплююча, важка та вимагає постійного вдосконалення, іноді самопожертви, але дає величезне щастя!

Автор Роман Бєценко

Читайте також - Реєстр для життя: як працює реєстр кісткового мозку та як стати донором