Зібрали:
2025 рік: 127 600 ₴14 років: 59 911 985 ₴
Чи дотримуються в Україні прав людей з інвалідністю?
Кожного року, 5 травня світова спільнота відзначає Міжнародний день боротьби за права людей з інвалідністю. Цього дня у 1992 році відбулась перша Загальноєвропейська акція боротьби за рівні права і проти дискримінації інвалідів. Її одночасно провели люди з обмеженими можливостями з 17 країн. Її гаслом був меседж про те, що ні одна категорія громадян не повинна залишитися без уваги влади, незалежно від національності, релігії, майнового стану, стану здоров’я.
За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров‘я, більше 1 мільярда людей у всьому світі мають будь-яку форму інвалідності, що відповідає майже 15% населення земної кулі. Понад 100 мільйонів інвалідів - діти. Причому показники інвалідності зростають, що пов‘язано зі старінням населення і зростанням хронічних захворювань.
За офіційними даними в Україні проживає близько 2,6 млн. людей з обмеженими можливостями. Грошові виплати від держави – мізерні, а суспільний простір майже не пристосований для особливих потреб таких людей. Та найтяжче доводиться тим, хто народжений з інвалідністю, говорить експерт з соціальних питань Лариса Самсонова.
- Дитина, що народилася з інвалідністю апріорі має право на освіту. Та це доволі складний момент. Адже, як виявляється, у нас в країні освіта, яка гарантована Конституцією будь-якій дитині, насправді не для всіх. Є градація і поділ дітей між Міністерствами освіти та науки і соціального захисту. Ні перше, ні друге міністерство жодної відповідальності за дотримання права на освіту дитини з особливими потребами, особливо з тяжкими порушеннями розвитку, на себе не бере. Про що мова? Щоб такій дитині потрапити в дитячий садочок або школу, треба довести, що вона може там перебувати. Треба пройти принизливу процедуру психолого-медико-педагогічної консультації, яка підтвердить діагноз дитини (хоча всі державні чиновники декларують, що її висновок є суто консультативним). З цим висновком батьки дитини йдуть в школу, яка не може цю дитину до себе взяти на навчання. Причин декілька: школа не обладнана і не пристосована для перебування в ній дитини з особливими потребами. Шкільні програми не адаптовані до потреб дитини. Вчителі не готові таку дитину вчити. Асистентів учня в переліку професій немає. І взагалі суспільство не готове бачити таку дитину в школі. А далі – або назад додому, або рекомендоване надомне навчання, яке теж відбувається в чотирьох стінах, або дитині рекомендується відвідувати центр денного догляду (чи вони ще є ці центри?), який теж бере не всіх дітей, бо купа застережень для того. От і залишається єдиний варіант розміщення дитини в дитячий будинок інтернат Міністерства соціальної політики, – розповідає Лариса Самсонова.
Ще одна болюча проблема людей з особливими потребами – працевлаштування. Закон встановлює 4%-ий норматив на працевлаштування осіб з інвалідністю для підприємств усіх форм власності. Якщо на підприємстві працює від 8 до 25 осіб, роботодавець має створити для людини з інвалідністю одне робоче місце. Якщо цього не відбувається, підприємство платить «штраф».
Людина з інвалідністю має певні переваги та додаткові соціальні гарантії. Попри податкові пільги, левова частка роботодавців звикли сплачувати штрафи, а не брати на роботу людей з особливими потребами. Винятки становлять відомі Міжнародні компанії, які мають бізнес в Україні, та поодинокі ініціативні підприємці, які будують свою справу, перш за все, на свідомій громадянській позиції.
Та, мабуть, найбільшою фактором-перепоною при працевлаштуванні таких людей є застарілий і образливо-несправедливий стереотип про те, що інвалідність – це непрацездатність.
Дії уряду ж стосовно захисту людей з особливими потребами спрямовані переважно на те, аби усі соціальні виплати були не менше прожиткового мінімуму.
Дії громадськості ж наразі спрямовані на сайті Електронних петицій Президента України, де за громадської ініціативи створено петицію про підвищення соціальних виплат особам з інвалідністю усіх категорій до рівня офіційної мінімальної заробітної плати.
Автор Катерина Стебельська
Читайте також: Доросла благодійність: хто допомагає людям, яким за 18?
DONATION
За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров‘я, більше 1 мільярда людей у всьому світі мають будь-яку форму інвалідності, що відповідає майже 15% населення земної кулі. Понад 100 мільйонів інвалідів - діти. Причому показники інвалідності зростають, що пов‘язано зі старінням населення і зростанням хронічних захворювань.
За офіційними даними в Україні проживає близько 2,6 млн. людей з обмеженими можливостями. Грошові виплати від держави – мізерні, а суспільний простір майже не пристосований для особливих потреб таких людей. Та найтяжче доводиться тим, хто народжений з інвалідністю, говорить експерт з соціальних питань Лариса Самсонова.
- Дитина, що народилася з інвалідністю апріорі має право на освіту. Та це доволі складний момент. Адже, як виявляється, у нас в країні освіта, яка гарантована Конституцією будь-якій дитині, насправді не для всіх. Є градація і поділ дітей між Міністерствами освіти та науки і соціального захисту. Ні перше, ні друге міністерство жодної відповідальності за дотримання права на освіту дитини з особливими потребами, особливо з тяжкими порушеннями розвитку, на себе не бере. Про що мова? Щоб такій дитині потрапити в дитячий садочок або школу, треба довести, що вона може там перебувати. Треба пройти принизливу процедуру психолого-медико-педагогічної консультації, яка підтвердить діагноз дитини (хоча всі державні чиновники декларують, що її висновок є суто консультативним). З цим висновком батьки дитини йдуть в школу, яка не може цю дитину до себе взяти на навчання. Причин декілька: школа не обладнана і не пристосована для перебування в ній дитини з особливими потребами. Шкільні програми не адаптовані до потреб дитини. Вчителі не готові таку дитину вчити. Асистентів учня в переліку професій немає. І взагалі суспільство не готове бачити таку дитину в школі. А далі – або назад додому, або рекомендоване надомне навчання, яке теж відбувається в чотирьох стінах, або дитині рекомендується відвідувати центр денного догляду (чи вони ще є ці центри?), який теж бере не всіх дітей, бо купа застережень для того. От і залишається єдиний варіант розміщення дитини в дитячий будинок інтернат Міністерства соціальної політики, – розповідає Лариса Самсонова.
Ще одна болюча проблема людей з особливими потребами – працевлаштування. Закон встановлює 4%-ий норматив на працевлаштування осіб з інвалідністю для підприємств усіх форм власності. Якщо на підприємстві працює від 8 до 25 осіб, роботодавець має створити для людини з інвалідністю одне робоче місце. Якщо цього не відбувається, підприємство платить «штраф». Людина з інвалідністю має певні переваги та додаткові соціальні гарантії. Попри податкові пільги, левова частка роботодавців звикли сплачувати штрафи, а не брати на роботу людей з особливими потребами. Винятки становлять відомі Міжнародні компанії, які мають бізнес в Україні, та поодинокі ініціативні підприємці, які будують свою справу, перш за все, на свідомій громадянській позиції.
Та, мабуть, найбільшою фактором-перепоною при працевлаштуванні таких людей є застарілий і образливо-несправедливий стереотип про те, що інвалідність – це непрацездатність.
Дії уряду ж стосовно захисту людей з особливими потребами спрямовані переважно на те, аби усі соціальні виплати були не менше прожиткового мінімуму.
Дії громадськості ж наразі спрямовані на сайті Електронних петицій Президента України, де за громадської ініціативи створено петицію про підвищення соціальних виплат особам з інвалідністю усіх категорій до рівня офіційної мінімальної заробітної плати.
Автор Катерина Стебельська
Читайте також: Доросла благодійність: хто допомагає людям, яким за 18?
DONATION